Пошук

Бджола - це Божа комаха, яка існує на землі понад 5 мільйонів років, про що свідчать дослідження вчених археологів з різних країн, які в археологічних розкопках знаходили бджіл у прозорих залишках солі або інших середовищах. Якщо порівнювати тих бджіл, які нас оточують тепер, і тих, які існували в далекому історичному минулому, то вони нічим не відрізняються. За зовнішніми ознаками - за кольором та розмірами - вони однакові. Дуже цікавим є те, що збором бджолиного меду в природних умовах, де жили бджоли, а це дупла дерев, тріщини та порожнини в кам’яних породах і т.п., наші предки займалися завжди. Збір меду нічим не відрізнявся від того збору, який проводять дикі тварини, передусім, ведмеді. Як правило це відбувається через руйнування гнізда бджіл з викраденням меду. Залучатись до гуманного і цивілізованого відбирання меду, щоб не руйнувалися гнізда і не гинули бджоли, люди почали лише понад 200 років тому. Бджоли - це найгуманніша та найчистіша істота на землі. Вони нікого не вбивають і нічого не гризуть, харчуючись лише нектаром рослин, який концентрують, ферментують і переробляють у мед для тривалого зберігання та вживання у їжу, коли відсутній нектар в літні місяці і взимку. Квітковий пилок бджоли переробляють у пергу. Така абсолютна, примусова залежність бджіл від квітів рослин є для того, щоб, збираючи нектар, бджоли супутньо запилювали ці квіти для вирощування і дозрівання насіння яке, впавши на землю, проросте у безмежну кількість нових рослин. Без бджіл квіти рослин не будуть запилюватись, не дадуть насіння, і такі рослини через кілька років приречені загинути. Постає питання: чи є інші комахи, які здатні запилювати квіти рослин? Так є, але їхня видова кількість у природі дуже обмежена і в гніздах таких комах може сягати кількох сотень при їхньому повному розвитку. У гніздах бджіл у літній період їх може бути від 50 000 до 100 000 тисяч особин. Насиченість природного середовища бджолами є неймовірно високою. Скрізь, де є квіти, мусять бути бджоли. І в такій кількості, щоб кожна квітка була відвідана бджолою для запилення. Пересічній людині важко навіть уявити, що навколо нас, непомітно для звичайного ока, літають бджоли, кількість яких на обмеженій ділянці землі може сягати кількох мільйонів, залежно від щільності квіткового покрову. Наочно це можна побачити, наприклад, коли у Львові зацвітає липа, гул на якій бджіл нагадує рій. Бджоли, що літають у природному середовищі, мирні, абсолютно безпечні і ніколи не нападатимуть на людей або тварин. Окрема бджола може вжалити, якщо її притиснути на квітах, коли вона збирає нектар. Абсолютно іншими є бджоли біля свого гнізда. Тут вони стають дуже спостережливими, чутливими і вкрай агресивними за потреби захисту власного життя. Такі зміни в поведінці закладені у бджіл завдяки генетично сформованому рефлексу захисту життя. Все живе, що наближається до вулика, піддається агресивному нападу з метою оборони їхньої власності. Єдиним критерієм такої поведінки є присутність в полі зору бджіл їхнього гнізда та предметів, що є навколо нього! Це є теж генетично закладеним рефлексом. Експериментально встановлено: якщо на пасіці перед вуликами на відстані одного метра поставити високу двометрову глуху огорожу, то бджоли, які були агресивними, перелетівши на іншу сторону огорожі та втративши з поля зору вулики, миттєво стають мирними і спокійними. Такі способи захисту в практичному бджільництві використовують для захисту сусідів-небджолярів від надокучливих бджіл, які розташовані поруч на пасіці бджоляра. Приватні аматорські пасіки розташовані, як правило, на сільських присадибних ділянках, площа яких в середньому складає близько 0,5 га. У будь-якому найменшому селі є близько десяти господарств, які утримують від 5 до 15 бджолосімей. Загалом це складає близько 100 сімей на все селище, а це свідчить про те, що над таким селищем у повітрі літає невидимий рій, який налічує від 2 до 5 мільйонів особин. Усі ці бджоли снують над селом в різні сторони як у броунівському русі, без жодних видимих ознак цього руху. У Львівській області є кілька селищ, де на присадибній ділянці розміщується 400-500 бджолородин, а це вже становить від 15-20 мільйонів бджіл. Як же за такої кількості бджіл на одній ділянці можуть вижити господарські пасіки та сусіди, які живуть навколо пасіки, навіть важко уявити. Слід повторно акцентовано наголосити, що ніде й ніколи за жодних робочих обставин у будь-яку пору року, у різних погодних умовах, бджоли не проявляють масової агресії до людей або тварин (окрім поведінки біля гнізда). Це стосується усіх порід бджіл. Якби поведінка бджіл стала агресивною, то життя на планеті перетворилося в армагедон. Люди й тварини гинули б від жалення бджолами, як гинуть рослини від сарани.

Лікар-апітерапевт вищої категорії. Апітерапією, бджоловжалюванням і продуктами бджільництва займається понад сорок років. Знайомство з бджолами на професійному рівні розпочалося з восьмого класу, коли на прохання батьків виникла потреба доглядати за домашньою аматорською пасікою. Після закінчення медичного училища, здобувши професію фельдшера, почав виявляти цікавість до лікування бджоловжалюванням, яке було дуже популярне в народній медицині серед бджолярів, їхніх родичів і знайомих. Апітерапія бджоловжалюванням набула офіційного статусу в державній практичній медицині ще у 1959 році, після чого в будь-якому лікувальному закладі можна було відкривати кабінет апітерапії. У 1973 році ще студентом третього курсу Львівського медичного інституту активно почав навчання в галузі апітерапії бджоловжалюванням і продуктами бджільництва. По закінченню медінституту вже мав значний досвід у практичній апітерапії. У 1980 році у Центральній транспортній лікарні №6 залізничного транспорту тодішнього СРСР у Львові, за ініціативи головного лікаря Едуарда Гофмана, було відкрито відділення апітерапії, до якого Іван Пилипчук був запрошений на посаду завідувача відділення. До складу відділення входили кабінет бджоловжалювання, апіфітобар, інгаляторій, масажний кабінет, кімната теплотерапії та пасіка з 20 вуликів з досвідченим пасічником у селищі Брюховичі. У всіх цих кабінетах з лікувальною метою використовувались екстракти та настої продуктів бджільництва. Таких, як квітковий пилок, перга, прополіс, забрус, трутневий гомогенат, мед, віск та настої лікарських трав. За кілька років відділення апітерапії ЦТКЛ у Львові набуло надзвичайної популярності на рівні держави. З лікарень різних міст тодішніх республік СРСР прибували численні делегації медичних працівників за запозиченням львівського досвіду, щоб створювати аналогічні відділення на своїй базі. У 1986 році на Чорнобильській атомній електростанції сталася страшна аварія, внаслідок якої тисячі людей отримали важке радіоактивне опромінення. Величезна кількість цих людей була переселена до Львова для невідкладного лікування та постійного проживання. Наукова медицина в той час таким пацієнтам, окрім симптоматичного лікування, нічого запропонувати не могла. Неофіційно їм радили пити багато сухого червоного вина. Такі поради дуже швидко спричиняли хіба що алкогольну залежність без жодного лікувального ефекту. Головний лікар ЦТКЛ, знаючи про досвід японців, які після атомних бомбардувань рятували потерпілих від радіоактивного опромінення бджоловжалюванням, наказав використати кабінет апітерапії для лікування чорнобильців. Практичний досвід показав високий лікувальний ефект бджоловжалювання. За кілька років було проліковано сотні пацієнтів, які стали практично здоровими. Для того, щоб розширити обсяг надання медичної допомоги чорнобильцям, Львівська міська рада запропонувала у 1990 році відкрити приватний лікувально-профілактичний центр “Горицвіт”, в якому Іван Пилипчук став директором. За кілька років активної медичної практики медичний центр “Горицвіт” набув заслуженого визнання у Львові та області. Це створило умови для проведення наукових досліджень з розширення можливостей застосування апітерапії і стало поштовхом для створення кафедри апітерапії у Львівському медичному інституті. У 1993 році за рішенням вченої ради та наказом ректора Львівського медичного інституту академіка Михайла Павловського на базі медичного центру “Горицвіт” було відкрито кафедру апітерапії. Засновниками та організаторами кафедри стали доцент А.Лабінський і лікар І.Пилипчук. Така інститутська кафедра стала першою в світовій освітній практиці.